pensare e credere - sono due azioni che meritano il nostro tempo personale.
questo blog è una riflessione sulla tolleranza moderna, che non rispetta i limiti; sulla fede che è diventata teorica e relativa; sulla raggione che si usa solo durante la spesa; e sulla così detta "morale" che non ha i fondamenti cristiani...

Sunday, January 20, 2013

Ідеологія Росії

Гетто для української мови

З моменту прийняття т.з. закону "про мови", якому більше радіють в Росії ніж в Україні, журналісти отримали ще одну тему для роздумів, адже дуже зручно писати про щось, що не втратить своєї актуальності навіть через рік. Російські ж журналісти, чомусь, відчули навіть якийсь обов'язок втрутитись, бо ж "царська це справа" теревенити про обурених підданих, якими ще й досі російська політика виставляє українців в очах росіян.

Першим кроком був сам закон під гаслом "розширення прав російськомовних українців". Першу частину цієї фрази нам згодували як правду: розширення? А що хтось щось звужував? Чи може все ж таки йдеться про звуження прав української мови?

Другим же кроком є створення вигідного фрейму
(Фрейм (англ. frame — «каркас, остов», «будова, структура, система», «рамка», «окремий кадр фільму» та ін.) — структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості (пам'яті) людини або інтелектуальної системи і призначена для ідентифікації нової ситуації, що базується на такому ситуативному шаблоні.) : "українська мова - ініціатива націоналістів фашистів", але аж ніяк не мова держави, розвитком якої та сама держава не має жодних намірів займатись. Як вдало російський журналіст пише в "Російской газете" (вибачте за тавтологію):

Saturday, January 19, 2013

Булгаков мав рацію..

Дєло кончєно..

"- Да ведь нельзя же всю жизнь строить на сигнализации и каких-то револьверах. Не в этом дело. Я говорю вообще, обобщая, так сказать, случай. Дело в том, что исчезло самое главное, уважение к собственности. А раз так, дело кончено. Если так, мы погибли." 

("Белая Гвардия" 1923-1924)

Це вам нічого не нагадує? Колись, починаючи з року 1917, люди плавно почали втрачати те, що мали, то, що заробили власною працею, те, що за правом належало тільки їм. З приходом комунізму зникла будь-яка повага і взагалі розуміння приватної власності. Себто розуміння було, але приватна власність перетворилась з нормального і натурального явища на щось негативне і ганебне.

Чомусь банальну неповагу до приватного нахабно і хитро охрестили християнським терміном "ділитися".

Чомусь "ділитися" з роками комунізму стало замінником слова "заздрість та неповага" і отримало навіть підримку та обґрунтування на законодавчому рівні: "Ставка податку на землю в Україні зросте втричі". і це не єдиний приклад, досить згадати новий "Налоговый Кодекс". Податки просто вбивають усіляку можливість хоча б спробувати мати щось своє. Зараз малі підприємці єдине що роблять, так це намагаються не втратити те, що вже є.
"Ділитися" тепер означає, що бідні мають віддати все багатим, і просто забути й думати про те, щоб мати щось своє, власне, приватне і недоторкане. Чесно кажучи, я хронічно не переношу і завжди уникаю слів "бідні-багаті", звучать вони аж занадто "по-жлобскі", але що поробиш, "дело кончено"...

"Если так, мы погибли" Булгаков мав рацію, він все ж таки мав дар політичних пророцтв. Хоча, думаю, він просто вмів уважно споглядати та аналізувати все те, що відбувається навколо, розуміючи наслідки тих далеких від нашого часу змін. Багатьом українцям тоді здавалось, що комунізм - це просто нова влада, насправді ж - це було нове бачення людини, яке перевернуло нормальний, здоровий та природній устрій соціуму, вбиваючи в голови людей неповагу та нахабство під виглядом справедливості.